Війна і голод. Тиха безнадія.
Чужа земля. Чужі хребти і гори.
Чужий мороз і снігові завії.
Чужинця маузер у спину коле.
Йдуть босоніж. Кленять нестерпну сирість,
І вітер грається жахливими тілами…
Голодна смерть – це все, що їм лишилось,
Голодна смерть із хворими думками.
А замість шкір – землиста поволока.
Свідомість вже загублена, забута.
Погаслі очі – ями дві глибокі,
Душа цвинтарним попелом окута.
Провалля димчасте зрадливо манить:
Упасти стрімко. Згинути! Не чути!..
Покинути голодні каравани
Людей, приречених, всіма забутих.
Війна – кінець, а не військові жарти,
І душу палить гіркими словами:
Голодна смерть – невже цього ми варті?
Голодна смерть із хворими думками?
Махає, посміхається привітно
Страшенне, недалеке божевілля.
Там що? Дружина? Ясне сонце? Квіти?
Там у вікно скребе зелене гілля?
Там син стоїть, притиснувшись до мами,
Всміхаючись прозорому блакиттю –
А ти не з ними. Ти гримиш кістками
З пожовклим та обідраним лахміттям.
Останній крик в холодну безнадійність,
В байдуже небо з тьмяними зірками:
Голодна смерть – це все, що нам лишилось?
Голодна смерть із хворими думками?
О. Турянський «Поза межами болю»